Контрасти деревного листя та унікальні форми ландшафту Квінза створюють розкішний природний гобелен, який ідеально доповнює тутешню архітектуру. У боро є сотні зелених зон, що забезпечують простір для відпочинку та активностей. Як у парках, так і посеред гамірних вулиць росте численна кількість місцевих та екзотичних дерев. Вони не лише додають візуальної естетики, а й мають важливу культурну та екологічну цінність. Тутешній клімат особливо сприяє росту клена звичайного, платана лондонського та гледичії колючої. Про ці та інші поширені дерева Квінза читайте далі на queens.name.
Клен звичайний
Клен звичайний, або гостролистий чи платаноподібний, походить із Європи та Західної Азії. Це високе дерево (від 20 до 30 м) має яскраво-зелене лопатеве листя, яке восени стає жовтим або червоним. У США клен звичайний вирощується як декоративне тіньове дерево. Воно є інвазійним, тобто привезеним із-за кордону й таким, що розповсюджуються природним шляхом або за допомогою людини. Такі дерева-чужинці, попри свої численні переваги, становлять значну загрозу для флори й фауни певних екосистем, оскільки часто можуть витісняти місцеві види. Наприклад, клени звичайні дають велику кількість насіння, яке переноситься вітром у прилеглі природні зони. Це створює проблему для місцевих рослин.
Вперше імпорт клена гостролистого в Північну Америку був задокументований у 1756 році, коли Джон Бартрам отримав саджанці з Англії та почав культивувати цей вид у своєму саду та розпліднику у Філадельфії. Незабаром після цього клени звичайні з’явилися в каталогах розплідників Нью-Йорку та Каліфорнії. У Квінзі клен звичайний люблять висаджувати в парках і садах через його високий стовбур, а також стійкість до ущільненого ґрунту, обмеженого простору для коренів, тінистості та забрудненого повітря. Сорти з темно-фіолетовим листям часто культивуються в житлових забудовах. Водночас клен гостролистий уразливий до грибкових захворювань, його рідко вирощують у комерційних цілях, оскільки вивірки сірі полюблять здирати кору.
Платан лондонський
Це ще одне дерево, що сягає заввишки до 20–40 м та добре витримує забруднення, тому придатне для міст. Навесні платан лондонський випускає ледь помітні червоні квіти. Після запилення вітром вони розвиваються в колючі плоди, що містять щільне скупчення насіння з жорсткими волосками. Плоди повільно розпадаються протягом зими, вивільняючи насіння. На деревах часто можна побачити зябликів, щигликів та білок. Кора зазвичай блідо-сіро-зелена, гладка і відшаровується або ж світло-коричнева, яка не відшаровується. Листя товсте і жорстке, широке, зовні схоже на кленове. Вважається, що платан лондонський – гібрид платана східного та платана західного, обидва з яких колись були завезені до Британії. За однією з версій, там же і був винайдений новий вид.
Платана лондонського нерідко можна зустріти в парках і на узбіччях Квінза, оскільки він має декоративну та паркову цінність. Його легко впізнати за барвистою корою та великою кроною. Як вже було зазначено, це особливо популярний вибір для міст, оскільки дерево є міцним, витримує ущільнений ґрунт і атмосферне забруднення.
Груша дика китайська
Нескладно здогадатися з назви, що це дерево походить із Китаю. У США ж воно вважається інвазійним. Хоча груша дика китайська не самозапилюється, але завдяки перехресним запилювачам вона продукує плоди. Місцевим видам дерев складно конкурувати з грушею дикою китайською, оскільки вона здатна швидко заповнювати прогалини у відкритих просторах, що призводить до витіснення інших рослин. Самі ж плоди – тверді груші – крихітні. Майже здерев’янілі вони стають м’якими лише після перших заморозків. Їх охоче поїдають птахи.
Порівняно з попередніми деревами в списку, груша дика китайська невисока – 5–8 м. Дерево відоме сильним ароматом та білосніжним цвітом навесні. Воно є фаворитом ландшафтних дизайнерів через яскравий зовнішній вигляд. Ці рослини швидко ростуть на будь-якому типі ґрунту. Груші Каллері, як їх ще називають, надзвичайно стійкі до хвороб. Проте деякі сорти сприятливі до пошкоджень внаслідок штормів і можуть навіть загинути через сильний вітер, сніг чи крижані бурі.
Зважаючи на сприятливість до різних типів ґрунтів та їх кислотності, а ще рівнів дренажу й атмосферного забруднення, груша дика китайська – популярне міське дерево. У Квінзі її найчастіше можна побачити вздовж доріг. Ці дерева віддають перевагу сонячним місцевостям, але їх також можна знайти в частково затінених місцях проживання.
Гледичія колюча
Батьківщиною гледичії колючої є центральна частина Північної Америки. Дерево добре пристосовується до різних середовищ та акліматизовується майже в усіх частинах світу. За межами свого природного ареалу воно може бути шкідливим інвазійним видом. Гледичія колюча швидко росте, але живе аж до 125 років. Листя зелені влітку і змінюють кольори восени від кремового й коричневого до золотисто-жовтого. Квіти із сильним ароматом з’являються пізно навесні. Кожне гроно – суцвіття з безліччю крихітних квіток від зеленувато-жовтого до зеленувато-білого кольору. Висота гледичії колючої сягає від 15 до 40 м. Дерево широко використовується в міському лісництві через його стійкість до соляного середовища, спеки й посухи. Його легко впізнати за довгими насіннєвими коробочками, зовні схожими на боби. Ці коробочки містять солодкий м’якуш, що робить їх улюбленою їжею оленів і великої рогатої худоби.
До слова, у Квінзі одні з найекзотичніших дерев у світі можна знайти в Кіссена-парк. Розміщений у районі Флашинг, уздовж підземної річки Кіссена-Крік, він є чудовим місцем для відпочинку на березі озера. Озеро Кіссена, оточене плакучими вербами, створює ідилічну атмосферу для насолоди сонячним днем. Прогуляйтеся парком, щоби побачити пишну флору та фауну, і не пропустіть історичний гай, де, власне, і ростуть екзотичні дерева.
Шовковиця
Шовковиця – світлолюбна рослина, стійка до морозів, посухи, пилу й газів. Її цінують за смачні їстівні плоди, а також вишукану декоративну привабливість. Рослина походить із Китаю, де її почали вирощувати для виробництва шовку. Листям шовковиці харчується шовкопряд – гусениця, лялечка якої звита з шовкової нитки. Саме гусінь, яка живе на шовковиці, дарує людям незамінний продукт. Звідси й назва дерева.
Росте шовковиця спочатку дуже швидко, але з віком цей процес призупиняється. Дерево може сягати у висоту від 9 до 20 м, карликові сорти виростають лише до 3 м. Шовковиця – дерево-довгожитель. Середня тривалість її життя становить приблизно 200 років, а в хороших умовах – навіть до 500. Дерево родить щорічно і досить рясно. Ягоди належать до швидкопсувних продуктів і погано переносять транспортування, особливо на далекі відстані. У поліетиленовому пакеті в холодильнику їх варто зберігати лише протягом трьох днів, аби зберегти смак і здоровий зовнішній вигляд. Для продовження цього терміну плоди потрібно заморозити або висушити.
Тутове дерево, як називають шовковицю в народі, культивується в багатьох регіонах світу з помірним кліматом, зокрема в Європі, Південній Африці та Америці. У США воно вважається інвазійним видом. У Квінзі можна побачити шовковицю на присадибних ділянках, у дворах та просто на вулицях.