У серпні 1972 року Стівен Ґулд та Найлз Елдредж заявили світові, що еволюція видів не є повільною та поступовою, а відбувається з перманентною швидкістю. Ця ідея викликала сенсацію серед наукової спільноти: прихильники вважали теорію справжньою революцією, а критики називали її антидарвіністською. Попри все, Ґулд став одним із найвпливовіших науково-популярних письменників ХХ століття. Він написав десятки книг на різні теми, парадоксально поєднуючи питання палеонтології з мистецтвом та навіть бейсболом. Докладніше про відомого науковця читайте далі на queens.name.
Дитинство й освіта
Стівен Ґулд народився 10 вересня 1941 року у Квінзі в сім’ї судового стенографіста й художниці. У 5 років Стівен вперше побачив скелет динозавра в Американському музеї природознавства. Тоді він вирішив, що стане палеонтологом.
Геологію та філософію Ґулд вивчав у Антіохському Коледжі та Університеті Лідса. Ступінь PhD із палеонтології здобув у Колумбійському університеті, після чого влаштувався працювати в Гарвард. Цікаво, що Стівен перший у своїй родині, хто отримав вищу освіту. Батьки Ґулда, діти єврейських іммігрантів зі Східної Європи, підтримували інтерес сина до навчання. Вони завжди заохочували його цікавитися суспільними й політичними справами.
У студентські часи Стівен брав активну участь у русі за громадянські права. Він боровся з будь-якими проявами дискримінації, особливо за ознакою раси та статі. На початку 1960-х років ньюйорківець протестував у своєму виші проти дискримінації афроамериканців.
Революційна теорія
У 1972 році Ґулд із колегою Найлзом Елдреджем опублікували теорію переривчастої рівноваги. Відповідно до цієї теорії, еволюція істот, що розмножуються статевим шляхом, відбувається стрибками, переміжними з періодами без істотних змін. Такий висновок Ґулд зробив після вичерпного огляду скам’янілостей равликів. До цього часу панувала думка, що процес еволюції лише безперервний та рівномірний.
Теорія переривчастої рівноваги дисонувала з теорією еволюції Дарвіна. Утім, критика не злякала Ґулда. Пізніше, будучи професором Гарвардського університету, він разом із Річардом Левонтіном висунув ще одну революційну ідею. Зокрема, науковці заявили, що характеристики деяких організмів є просто наслідком того, як вони еволюціонували та не обов’язково результатом природного добору.
Чарлз Дарвін же вважав, що боротьба за існування і природний добір – основні рушійні сили еволюції всього живого. На думку англійського науковця, ці фактори й індивідуальні спадкові відхилення призводять до видів, що з кожним поколінням чимраз більш пристосовані до умов проживання.
Іншими словами, на думку Ґулда, деякі характеристики живих істот не є еволюційною перевагою, а просто побічними ефектами розвитку. Прикладом є людські міркування. Здатність розв’язувати проблеми не цікавила ранніх приматів. Механізми еволюції наділили людей здатністю читати, споруджувати будинки та вести соціальне й духовне життя. Біолог також представляв фламінго як приклад тварин, які еволюціонували. Форма дзьоба фламінго розвинулася так, щоби підтримувати унікальну їхню поведінку.
Ґулд наголошував на великій ролі випадку. Він стверджував, що якщо природні катастрофи трапляються випадково, то маленький астероїд може змінити все подальше життя. Він критикував багатьох еволюційних біологів за те, що вони використовували лише адаптивну еволюцію як пояснення морфологічних змін. Вчений виступав проти креаціонізму – віри в те, що світ, людина та різні форми життя на Землі створені надприродною силою (наприклад, Богом). У 1982 році він свідчив у суді в Арканзасі проти використання біблійних учень у програмі природничих наук.
Потрібно зазначити, що теорія видоутворення Ґулда не стверджує, що зміни відбуваються в мить ока. Ідеться про те, що видоутворення доволі швидке відносно геологічної шкали часу. Потрібні тисячі або й десятки тисяч років, але не мільйони, як стверджував Дарвін. Якщо порівнювати з тривалістю життя організму, це все ще поступова зміна. Якщо ж порівнювати з історією Землі, то еволюція надзвичайно швидка й у цьому сенсі – «раптова». Один із найвідоміших прикладів цих раптових еволюційних стрибків – Кембрійський вибух.
Письменницька діяльність
Протягом багатьох років Стівен Ґулд дописував у журнал Natural History. Він пояснював читачам науково-популярні теми жвавим, розмовним стилем. Особливістю письма Ґулда стали численні аналогії між наукою та сферами його інтересів – музикою, покером та бейсболом.
Він використовував метафори, щоби пояснювати випадковість подій, пов’язаних із видоутворенням. Наприклад, еволюцію описував як фільм, який може мати різний фінал. Завдяки цій сміливій, але простій мові він завойовував увагу читачів і став одним із найвідоміших популяризаторів науки всіх часів.
Ґулд також опублікував багато книг, у яких відверто виходив поза межі еволюційної біології. Палеонтолог різко критикував людську соціобіологію та еволюційну психологію. Науковець вважав, що соціобіологія може сприяти расизму та сексизму. Він побоювався повторної появи соціал-дарвінізму та євгеніки, що призвели до расового геноциду.
Ґулд ніколи не втрачав інтересу до основ палеонтології, він постійно досліджував викопні рештки. У своїй книзі Wonderful Life (1989) науковець описав таємниці «Берджес-Шейл» – сланцевої формації в канадській частині Скелястих гір. Тут зберігається чи не найбільше у світі залишків організмів кембрійського періоду.
Про Стівена Ґулда згадували в багатьох інтерв’ю та оповіданнях у популярних журналах, як-от «Ньюзвік», «Піпл» і «Тайм». Крім того, його персонаж з’явився в мультсеріалі «Сімпсони».
Смертельна хвороба
У 1982 році палеонтологу встановили діагноз – мезотеліома очеревини. Це рідкісне злоякісне утворення, для якого характерні множинні метастатичні пухлинні вузлики в черевній порожнині. Відомо, що цей тип раку спричиняє азбест – канцероген; матеріал, що використовується в будівництві, хімічній промисловості, ракето- та машинобудуванні.
У будівельній промисловості азбест часто застосовують під час виробництва шиферу; азбестоцементних листів (потрібні для теплоізоляції приміщень); азбестових труб (поширені в галузі водопостачання, каналізації, кабельних мереж, димоходів); азбестових шнурів (потрібні для термоізоляції у водному, паро- та газоподібному середовищах).
Медики заявили Стівену Ґулду, що середня тривалість життя з таким діагнозом становить лише 8 місяців. Цей час він вирішив використати з користю та написав статтю про те, що половина пацієнтів зі смертельним діагнозом живе довше, ніж очікувалося. Замість того щоби втратити надію, він використав свої знання статистики й перетворив смертний вирок на можливість порятунку.
Після операції, променевої та хіміотерапії Ґулд повністю одужав і прожив ще 20 років. Пізніше він зізнався, що під час лікування вживав марихуану для полегшення нудоти. Ґулд неодноразово виступав за легалізацію цього препарату для медичних цілей. Помер науковець у 2002-му у віці 60 років від раку легенів, не пов’язаного з його попередньою хворобою.